Статті

Марія Береза,

м.Вінниця, Україна

Вінницький державний педагогічний

 університет ім. М.Коцюбинського

РОЛЬ ТА МІСЦЕ ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА У СИСТЕМІ ЗАСОБІВ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Останніми роками зросла увага педагогів практиків до проблем теорії і практики естетичного виховання як одного із найважливіших напрямів формування всебічно розвиненої, духовно багатої особистості.

Питанням естетичного виховання споконвіку приділяли значну увагу провідні діячі мистецтва та освіти. Зокрема - Д.Кабалевський, А.Макаренко, Б.Неменський, В.Сухомлинський, К.Ушинський. Відчуття краси природи, оточуючих людей, речей створює в дитині особливі емоційно психічні стани, порушує безпосередній інтерес до життя, загострює допитливість, розвиває мислення, пам'ять, волю і інші психічні процеси.

Навчити бачити прекрасне навкруги себе, в навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала на дитину найефективніше і досягала поставленої мети, Б.Неменський виділив наступну її особливість: «Система естетичного виховання повинна бути, перш за все єдиної, об'єднуючої всі предмети, всі позакласні заняття, все суспільне життя молодшого школяра, де кожний предмет, кожний вид заняття має свою чітку мету в справі формування естетичної культури і особистості молодшого школяра » [ 5, 40 ] .

До основних засобів естетичного виховання належать:

Природа – одне із важливих чинників естетичного розвитку особистості. Складний світ природних явищ істотно впливає на формування естетичної свідомості дітей. Виростаючи серед природи, дитина вчиться бачити гармонійність, красу, багатство барв кожної пори року, кожного дня відкриваючи для себе неповторність природи  у житті, відтворювати свої враження в усній розповіді, малюнках та інших видах своєї творчості . Усе це супроводжується розповідями педагога про те, що природа є наймогутнішим і найдосконалішим творцем прекрасного, у ній черпають натхнення живописці, композитори, письменники, використанням їхніх творів.

Природа – це великий вчитель і великий вихователь. Природа – це  джерело творчого натхнення, джерело підйому всіх духовних сил людини, як дорослого, так і дитини. Важко уявити естетичне виховання без залучення природи – справжнього джерела краси. Природа допомагає зафарблювати  емоційні тони  сприйняття навколишньої дійсності.

Г.Тарасенко вбачає мету естетичного виховання у формуванні естетичних почуттів до природи та в розвитку естетико-екологічної культури особистості. На думку автора, цей специфічний тип культури народжується внаслідок інтеграції різних підходів до природи, „мірою єдності яких є визнання морального абсолюту благоговіння перед життям” [7, 142].

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім’я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру створюють сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

Значний вплив на естетичний розвиток особи справляє навколишнє естетичне середовище: предмети побуту, знаряддя праці й засоби виробничої діяльності, житло і міський або сільський ландшафт, сфера дозвілля і прояви моди тощо. Естетичне середовище впливає на людину переважно на підсвідомому рівні, але тим дієвішим та безпосереднішим є цей вплив.

Естетичному вихованню особи сприяють також естетичні аспекти фізичної культури і спорту, а також культурний туризм, який дає змогу прилучитись до якомога більшої кількості культурних цінностей, відкрити для себе прекрасні та піднесені явища рідної природи, ознайомитися з культурою, традиціями та сучасним життям інших народів.

Важливим засобом естетичного виховання є фольклор. Власне перші стадії естетичного виховання характеризуються засвоєнням  фольклору (казки, приказки, колискові та інші народні пісні, традиційні форми побуту, одягу, іграшок тощо). Фонд фольклорних образів стає у подальшому основою розвитку інших художніх уподобань.

Ефективність естетичного виховання можна забезпечити єдністю і взаємообумовленістю національного і загальнолюдського. Естетична культура особистості має формуватися передусім на ґрунті національної культури з залученням до надбань світової культури.

В.Шацька ставить перед естетичним вихованням наступну мету: «Естетичне виховання служить формуванню… здібності активного естетичного відношення учнів до витворів мистецтва, а також стимулює посильну участь в створенні прекрасного в мистецтві, праці, в творчості та законах краси» [2; 1]. З визначення видно, що автор важливе місце в естетичному вихованні відводить мистецтву. Мистецтво – це частина естетичної культури, як художнє виховання частина естетичного, частина важлива, вагома, але вона охоплює тільки одну сферу людської діяльності. «Художнє виховання є процес цілеспрямованої дії засобами мистецтва на особистість, завдяки якому у вихованців формуються художні відчуття і смак, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися ним і здатність по можливості творити мистецтво» [2; 61].

Художнє виховання — процес цілеспрямованого впливу на особистість засобами мистецтва, завдяки якому у вихованців формуються художні почуття і смак, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися ним і здатність залежно від можливостей творити в мистецтві.

Джерелами естетичного і художнього виховання є художня література, музика, образотворче мистецтво, кіно, природа, оформлення школи і її приміщень, зовнішній вигляд учителів і учнів, стосунки між учителями й учнями, естетичне у праці.

Завдяки художньому вихованню в індивіда може сформуватися потреба у постійному та серйозному спілкуванні з мистецтвом. До того ж, тільки засвоївши певні навички художньо-творчій діяльності в мистецтві можна навчитися правильно розуміти художню мову того чи іншого виду художньої діяльності. І ще: саме під впливом спілкування з мистецтвом формується естетичний смак - здатність людини оцінювати всі явища дійсності з точки зору їх естетичної значущості для неї. З самого початку він розвивається як художній смак - на етапі ранньої художньої діяльності дитини та під час її тісного спілкування з мистецтвом. Становлення естетичного смаку поза контактами з мистецтвом спричиняє прояви нерозвиненого смаку, які ще називають його відсутність.

Дійовим засобом естетичного виховання є художньо- творча діяльність. Особливістю цієї форми прилучення до художньої культури є те, що учасники художньої самодіяльності з тих, хто сприймає мистецтво, перетворюються на його творців. Самодіяльним митцем є доросла людина, яка займається художньою творчістю не будучи при цьому професійним художником [1, 125].

Ще однією формою є гра - вид людської діяльності, в якому в умовних ситуаціях відтворюються, засвоюються та вдосконалюються специфічні для людської культури форми та способи буття. Одна з основних сфер естетичного виховання дітей. За допомогою гри індивідам передається досвід життєдіяльності старших поколінь.

Специфічним видом ігрової дії, тісно зв'язаним з дитячою творчістю, є так зване дитяче малювання. Зображуючи на аркуші паперу спершу зовсім не зрозумілі для дорослого лінії та цяточки, дитина, однак, завжди знав, що вони означають. Це все ті ж таки уявні ситуації, предмети, люди, тварини. Більше того, з появою динамічних сюжетів на малюнку дитина починає довільно встановлювати відношення між елементами зображення, на папері розгортаються цілі історії [3, 38].

У процесі естетичного виховання традиційно використовують різні форми роботи: уроки, семінари, гуртки, екскурсії, конференції, бесіди, диспути, колективні творчі справи, конкурси та ін.

Одним із важливих завдань сучасної освіти є створення необхідних умов для формування творчої особистості, реалізації її природних здібностей. Особливе місце в процесі гуманізації освітнього середовища належить художньо-естетичному циклу навчальних дисциплін, серед яких – декоративно-прикладне мистецтво, що є важливою складовою частиною системи художньої освіти, одним із засобів художнього, громадянського та духовного розвитку особистості, формування активного естетичного ставлення до дійсності. Мистецтво містить в собі великий потенціал для розвитку особистості.

Декоративно-ужиткове мистецтво формує, насамперед, цілісний розвиток учня, розуміючи, що лише в цьому випадку можна досягти високого рівня розвитку його окремих здібностей. Існує поширена думка, що сприйняття мистецтва - це, насамперед, приємне проведення вільного часу, розрядка після напруженої праці, своєрідна релаксація, і що впливає мистецтво лише на емоційну сферу особистості, а інтелект не відчуває прямого впливу мистецтва. Але художнє сприйняття – це і почуттєвий відбиток деякого об’єкта і, одночасно інтелектуальне розуміння втіленого в ньому зовнішнього життєвого змісту.

Декоративно-ужиткове мистецтво супроводжує життя кожної людини. Для кого більшою, для кого – меншою мірою, але воно є тим духовним середовищем, у якому формується світогляд, естетичні ідеали, моральні цінності й трудові якості особистості.

Досвід світової й вітчизняної філософської, психологічної і Педагогічної думки минулого (Я.Коменський, Д.Локк, Ж.Поль, Г.Сковорода, К.Ушинський, Т.Шевченко, М.Драгоманов) і сьогодення (М.Антонець, Ю.Бондаренко, О.Вишневецький, В. Довбищенко, І.Зязюн та інші) переконливо доводить, що система освіти молоді повинна спиратися на декоративно-ужиткове мистецтво. Народознавство дозволяє знайомити дитину із фольклорним спадком, образотворчим мистецтвом, виробами народних умільців та майстринь, звичаями й обрядами. Свою думку підтвердимо висловом С.Русової, яка вказувала на цінність декоративно-ужиткового мистецтва: «Українські вишивки, кераміка, орнамент приваблюють дітей гармонією ліній, фарб, форм, надихають на творчість, викликають бажання вишивати, малювати, ліпити, будувати» [6, 20].

Дійовим засобом естетичного виховання є естетична та мистецтвознавча освіта - опанування естетичною теорією, вивчення історії та теорії розвитку мистецтва, окремих його видів, ознайомлення з життям та творчістю видатних митців минулого й сучасності [1, 123].

Вплив матеріальної й духовної культури рідного народу на розвиток дитини необхідна умова для найповнішого розкриття природних здібностей особистості, оскільки саме етнопсихологічні особливості дітей певного народу використовуються найдоцільніше.

Найбільший вплив на формування людської особистості, яке найінтенсивніше відбувається в дитячому віці, справляє декоративно-ужиткове мистецтво. Це пов'язане з тими функціями, котрі мистецтво виконує як елемент суспільної та індивідуальної свідомості. Декоративно-ужиткове мистецтво справляє величезний позитивний вплив на формування всіх якостей школярів. Безпосередньому вдосконаленню засобами мистецтва підпорядковується уява, як засіб образно-чуттєвого відображення оточуючої дійсності та духовної сфери особистості, а також почуттів як основи ціннісно-орієнтаційної діяльності. На цій основі всебічно вдосконалюється духовна і матеріально-практична діяльність особистості. Тому, сьогодні слід ставити питання про необхідність широкого залучення декоративно-ужиткового мистецтва до справи навчання і виховання. Це сприятиме значному зростанню мистецтва у сфері моралі, у формах самодіяльної та професійної творчості.

Педагогічна цінність пізнання народного та декоративно-ужиткового мистецтва пояснюються наступними важливими причинами: твори цих видів мистецтва дозволяють виховувати у школярах певну культуру сприйняття матеріального світу, сприяють формуванню естетичного відношення до дійсності, допомагають глибше пізнати художньо-виразні засоби інших видів зображувального мистецтва [4, 71].

Необхідно практично спрямовувати художні нахили школяра так, щоб це допомогло в організації житла, одягу, розкривати естетичне значення твору декоративно-ужиткового мистецтва минулих епох і сучасного часу. Знайомство школярів з декоративною образністю, особливо у творчості народних майстрів, сприяє розвитку у них естетичного відношення до дійсності. Джерела декоративної виразності народного мистецтва в умінні майстрів естетично осмислювати природу.

Якщо вчитель зможе правильно організувати роботу на уроках – дитина дійсно зацікавиться не тільки цим видом діяльності, а й мистецтвом взагалі, тому що народне декоративно-прикладне мистецтво найцікавіше та найближче до дитини. Тому в дитини виникає інтерес, заохоченість та бажання працювати. І якщо вчитель дійсно зміг зацікавити дітей цим видом мистецтва, то він може вважати, що майже зацікавив дітей мистецтвом взагалі.

Значення творів декоративного-ужиткового мистецтва для формування художнього смаку обумовлюється ще й тим, що в них специфічно переломлюються виразні засоби інших видів зображувального мистецтва – живопису, графіки, скульптури, архітектури. Ми повинні допомогти дітям зрозуміти художній задум твору, пояснити основні принципи декоративно- ужиткового мистецтва, яке виявляється, по-перше, в необхідності взаємозв’язку форми предмету з його функціональним призначенням, по-друге, в співвідношенні форми та матеріалу, і, по-третє – форми та прикрас.

Література

1.       Дейч О. Народна творчість у вихованні школярів // Початкова школа. - 2003. - № 4. - С. 19 - 20.

2.       «Загальні питання естетичного виховання в школі» під редакцією В.Н. Шацької. К. // Просвіта. 2000. №4

3.       Кацинська Л.Л. Виховний процес. - Львів, 1998. - 210 с.

4.       Красовська О. Використання декоративно-прикладного мистецтва як засобу виховання учнів // Рідна школа. - 2000. - № 4. - С. 71-73.

5.       Неменський Б. Роль мистецтв у системі загальної освіти: чого і як ми навчаємо? // Початкова школа. - 2000. - № 4. - С. 38-41.

6.       Русова С. Вибрані педагогічні твори. - К.: Освіта, 199б. - 304 с.

7.       Тарасенко Г.С. Естетико-екологічна культура вчителя як особистісний і педагогічний феномен // Педагогіка і психологія. - 1996. - № 1. - С. 141-150.

Відомості про автора: Береза Марія – студентка 4 БПСМ групи ВДПУ. Науковий керівник – канд. пед. наук доц. Деркач О.О.

Переглянути та скачати статтю в форматі .docx

Марія Береза,

м.Вінниця, Україна,

Вінницький державний педагогічний

 університет ім. М. Коцюбинського

Проблема естетичного виховання молодших школярів засобами мистецтва у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського

У становленні особистості важливе місце посідає естетичне виховання. Потрібно якомога раніше розпочати процес залучення до прекрасного, щоб сформувати ідеали, естетичні інтереси, погляди на красу, в результаті чого відбуватиметься й всебічний розвиток особистості, зростання інтелекту. Ефективність процесу виховання багато в чому залежить від майстерності педагога, його дій поглядів на прекрасне. Адже вчитель виховує учня постійно: власними поглядами на естетику, манерою поведінки, мовленням та зовнішнім виглядом. Головним завданням є те, що у навчально-виховному процесі головним є не вчитель, і навіть не дисципліна, яку він викладає, а особистість учня. Естетичне виховання має важливе значення, особливо в наш час, коли рідко хто може відчути запах вітру, сонця, ходити босоніж та відчувати свіжість ранкової роси, тонути у безкрайності неба, насолоджуватись красою квітів, які затьмарюють світ своєю неповторністю, побачити простір у листку з тополі чи ліщини, насолоджуватись музикою класиків, співом пташок у весняному лісі та виражатись у мистецтві.

І саме педагогічні праці В.О. Сухомлинського про естетичне виховання учнів є незамінними для сучасних шкіл, для педагогічної співпраці вчителів та дітей. Його спадщину досліджували дуже багато науковців. Естетичне виховання учнів вивчали Н. Калініченко, Г. Шевченко. Т. Ткаченко. Вплив природи на особистість вихованців вивчали С. Мельничук, В. Бутенко. Н. Волошина, О. Рудницька, Г. Тарасенко, На мистецтві виховання словом наголошували М. Вашуленко, В. Перепелиця, М. Мамчур.

Спадщина видатного українського педагога, письменника Василя Олександровича Сухомлинського дотепер має велике теоретико-практичне значення. Аналіз творчості В. Сухомлинського дає підставу стверджувати, що постійна й наполеглива робота педагога була спрямована на розв’язання проблем гармонійного розвитку і виховання людини. Глибоке осмислення педагогічної практики, актуальних завдань школи, потреби суспільного розвитку привели педагога до власного поняття процесу виховання і його чинників. Творча спадщина педагога належить до скарбниці найдорожчих надбань національної освіти, культури і літератури. [1,16]

В.Сухомлинський був одним із перших українських педагогів, хто комплексно вивчав і масштабно запроваджував засоби мистецтва в художньо-естетичному розвитку дітей усіх вікових груп. Педагогічні поради В. Сухомлинського щодо гармонійного всебічного розвитку дітей пройшли тривалий шлях від надання конкретних порад щодо виховання дітей засобами мистецтва («Серце віддаю дітям») до створення цілісної, авторської, оригінальної, самобутньої системи гармонійного виховання в Павлиській середній школі («Павлиськасередня школа»).

Основою естетичного виховання, на думку педагога, є краса. «У світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве. З того часу, коли людина стала людиною , з тієї миті, коли вона задивилася на квітку і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в саму себе. Людина осягла красу. Краса – це глибоко людське! Краса існує незалежно від нашої свідомості й волі, але вона відкривається людиною і осягається нею, живе в її душі, - не було б нашої свідомості – не було б і краси. ...Краса – це радість нашого життя».[ 3,429]

Педагог неодноразово наголошував, що без поетичної, емоційно-естетичної струминки не можливий повноцінний розвиток дитини. «...Добрі почуття сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються в праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу. Добрі почуття, емоційна культура – це серцевина людяності. Якщо добрі почуття не виховані в дитинстві, їх ніколи не виховаєш, тому що це суто людське утверджується в душі одночасно з пізнанням перших і найважливіших істин, одночасно з переживанням і відчуванням найтонших відтінків рідного слова. В дитинстві людина повинна пройти  емоційну школу –  школу  виховання  добрих  почуттів».[ 2, 60-61 ]

Таким чином, формування естетичних смаків і ідеалів – обов’язкова умова виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Основи естетичних поглядів і переконань людини закладаються в шкільні роки. Тому формування естетичних почуттів дітей, їх емоційної культури – одне із важливих завдань системи освіти і виховання.

В.О. Сухомлинський висловив думку про те, що кожна людина талановита, і завдання вчителя полягає в тому, щоб знайти «родзинку» в кожній дитині.

Не можна не погодитись із думкою видатного педагога про те, що «виховання – творіння Людини» [4, 191], а тому необхідна гармонія такого творіння. В.О. Сухомлинський був переконаний, що потенціал мистецтва тісно пов'язаний із художньо-естетичним і морально-етичним вихованням, що неможливо здійснювати гармонійний розвиток людини засобами мистецтва, не враховуючи досвід минулих поколінь. Упевненість, вірність усталеним ідеалам неможливі без високої емоційної культури, доброзичливості, гуманізму.

«Об’єкт нашої праці – найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується – розум, почуття, воля, переконання, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна тільки так само – розумом, почуттям, волею, переконанням, самосвідомістю. Найважливіші інструменти нашого впливу на духовний світ школяра – слово вчителя, створення обставин, у яких найяскравіше проявляються почуття».[6, 65]

Педагог порівнював мистецтво з часом і простором, у якому живе краса людського духу. На власному практичному досвіді він переконувався, що мистецтво випрямляє душу людини, як гімнастика тіло. Пізнаючи цінності мистецтва, людина пізнає людське в людині, підносить себе до прекрасного, відчуває естетичну насолоду. Педагог підкреслював, що дитяча душа однаково чутлива і до рідного слова, і до краси природи, і до музичної мелодії. Донесені в ранньому дитинстві до серця маленької людини багатогранні відтінкі людських почуттів зможуть звести її на такий щабель культури, якого вона не досягне жодними іншими засобами і в інші періоди життя.

В.О.Сухомлинський надавав особливо великого значення в естетичному вихованні учнів казці. Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення. А переживання краси немислиме без фантазії, без особистої участі учня у співтворчості з учителем, який передає казку. Казка, на думку педагога, - активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розум, почуття, уяву, волю. Казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких немислиме благородство душі, чуйність, героїчний вчинок тощо. Завдяки казці дитина осягає світ не лише розумом, але й почуттями, в казці вона знаходить реальну форму виявлення своїх духовних сил.

В.О.Сухомлинський наголошував, що створення казок – одне з важливих джерел поетичної творчості, формування естетичних почуттів і водночас засіб розумового розвитку. Участь дитини у створенні казок великою мірою сприяє збагаченню її словникового запасу, розвитку творчого мислення. Казка виховує любов до рідного краю вже тому, що сама вона – творення народу, гра творчих сил народного духу, духовне багатство народної культури.

Учений писав, що одним із засобів гармонійного розвитку особистості, формування її культури є музика та живопис. Вона збуджує думки і почуття, викликає натхнення і насолоду, збагачує духовний світ людини, адже «музика – це джерело думки…, музика – це найсприятливіше тло, на якому виникає духовна спільність вихователя і дітей». [5, 66]

«Музика – це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову. Музика починається там, де кінчається слово. І якщо словом обмежується проникнення вихователя в потаємні куточки юного серця, якщо після слова не починається тонше й глибше проникнення – музика, виховання не може бути повноцінним. ...Твори образотворчого мистецтва утверджують в юній душі почуття величі й краси людини, підносять особистість в її власних очах... Щоб розуміти, переживати й любити живопис, людині треба пройти тривалу школу почуттів... в світі природи».   [3, 553 ]

На найкращих зразках живопису й музики у школярів виховується вміння цінувати справжню людську красу, нетерпимість до приниження людської гідності. Музика й живопис сприяють формуванню в дитини кращих людських якостей. Вони – могутній засіб виховання.

Отже, можна зробити висновок, що естетичне виховання в педагогіці повинно займати провідне місце. Творчі сили і можливості учнів значно зростають та розвиваються з великою швидкістю, коли у навчально-виховному процесі використовують елементи естетичної творчості, а сам учитель часто звертає увагу на це. Педагогічні праці В.О. Сухомлинського з естетичного виховання свідчать, що він майстерно і наполегливо намагався виховувати в учнів, вчителів, батьків здатність сприймати і розуміти навколишній світ, захоплюватись красою природи, музикою, літературою, живописом. Адже видатний педагог намагався донести думку, що естетично розвинена дитина, яка тонко відчуває красу – це один із етапів становлення моральної, духовної та всебічно розвиненої особистості.

Список використаних джеререл:

1.       Калініченко Н. В. О. Сухомлинський про роль естетичної творчості у ставленні особистості.// Початкова школа – 2008 - №10 – С.15-23.

2.       Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічного розвиненої особистості. // Вибрані твори в 5-ти т. − Т. 5. − К.: Рад школа, 1976. − С. 55-205.

3.       Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори: У 5 т. - К.: Рад. шк., 1976. - Т. 2. - С. 419-655.

4.       Сухомлинський В.О. Людина – найвища цінність.//Вибрані твори: В 5-ти томах. –Т.4.- К.:Рад. школа, 1977

5.       Сухомлинский В.А. О воспитании. – М., 1988. - 272 с.

6.       Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям І В.О. Сухомлинський // Вибр. тв.: в 5-ти т. - К.: Рад. школа, 1977. - Т.3. - C.5-279.

Відомості про автора:

Береза Марія – студент 4 курсу БПСМ групи Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського (наук. кер. – к. пед. н., доц. Деркач О.О.).

Переглянути та скачати статтю в форматі .docx